Рекомендація CM/Rec(2010)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Про заходи з боротьби проти дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності»

Рекомендація CM/Rec(2010)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Про заходи з боротьби проти дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності»

Ухвалена Комітетом Міністрів 31 березня 2010 року 
на 1081-му засіданні заступників міністрів.

Комітет Міністрів, згідно зі статтею 15 «b» Статуту Ради Європи1, 

беручи до уваги, що метою Ради Європи є досягнення більшої єдності між її членами і що ця мета може досягатися, зокрема, спільними діями в галузі прав людини; 

нагадуючи, що права людини є загальними і повинні застосовуватися до всіх людей, а також підкреслюючи таким чином своє зобов’язання гарантувати всім людям рівну гідність і користування правами і свободами без дискримінації за будь-якою ознакою, такою як стать, раса, колір шкіри, мова, релігія, політичні чи інші погляди, національне або соціальне походження, належність до національної меншини, майновий, природжений чи іншій статус, відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ETS № 5) (далі — «Конвенція») і протоколів до неї; 

визнаючи, що недискримінаційне ставлення з боку державних суб’єктів, а також, де це доречно, позитивні державні заходи із захисту від дискримінаційного ставлення, в тому числі з боку недержавних суб’єктів, є основними складовими міжнародної системи захисту прав людини та основних свобод; 

визнаючи, що лесбійки, геї, бісексуали і трансґендери протягом століть зазнавали і продовжують зазнавати гомофобії, трансфобії та інших форм нетерпимості та дискримінації навіть усередині своєї сім’ї — включаючи криміналізацію, маргіналізацію, соціальне відторгнення і насильство — за ознаками сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності, а також те, що для забезпечення повноцінного користування цими особами своїми правами і свободами потрібні спеціальні дії; 

беручи до уваги прецедентне право Європейського суду з прав людини (далі — «Суд») та інших міжнародних органів, які визнають сексуальну орієнтацію як підставу для заборони дискримінації, а також робить внесок у справу захисту прав трансґендерів; 

нагадуючи, що, відповідно до прецедентного права Суду, для того щоби будь-яка різниця в ставленні не була дискримінаційною, вона повинна мати об’єктивне і розумне обґрунтування, тобто переслідувати законну мету і використовувати засоби, які розумно співвідносяться із поставленою метою; 

враховуючи принцип, відповідно до якого жодні культурні, традиційні або релігійні цінності, а також норми «панівної культури» не можуть використовуватися задля виправдання мови ненависті або будь-яких інших форм дискримінації, включаючи дискримінацію за ознаками сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності; 

беручи до уваги звернення Комітету Міністрів до керівних комітетів та інших комітетів, які беруть участь у міжурядовому співробітництві в Раді Європи з питань рівноправності та поваги людської гідності всіх людей, у тому числі лесбійок, геїв, бісексуалів і трансґендерів, прийняте 2 липня 2008 року звернення та його відповідні рекомендації; 

враховуючи рекомендації, прийняті з 1981 року Парламентською Асамблеєю Ради Європи щодо дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності, а також Рекомендацію № 211 (2007) Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи «Про свободу зборів і висловлювання думок для лесбійок, геїв, бісексуалів і трансґендерів»; 

високо оцінюючи роль Комісара з прав людини в моніторингу становища лесбійок, геїв, бісексуалів і трансґендерів у державах-членах у питаннях дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності; 

беручи до уваги спільну заяву, зроблену 18 грудня 2008 року шістдесятьма шістьма державами на Генеральній Асамблеї Організації Об’єднаних Націй, якою були засуджені порушення прав людини на підставі сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності, такі як убивства, тортури, довільні арешти, а також «позбавлення економічних, соціальних і культурних прав, у тому числі права на здоров’я»; 

підкреслюючи, що дискримінація та соціальне відторгнення у зв’язку з сексуальною орієнтацією або ґендерною ідентичністю можуть бути найкращим чином подолані за допомогою заходів, спрямованих як на тих, хто відчуває таку дискримінацію або відторгнення, так і на суспільство в цілому, 

рекомендує державам-членам: 

1. Розглянути наявні законодавчі та інші заходи, переглянути їх, а також збирати й аналізувати відповідну інформацію з метою відстеження та усунення прямої і непрямої дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності. 

2. Забезпечити прийняття і ефективне втілення в життя законодавчих та інших заходів із боротьби з дискримінацією за ознаками сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності задля забезпечення дотримання прав людини щодо лесбійок, геїв, бісексуалів і трансґендерів, а також заради просування терпимості до них. 

3. Забезпечити, щоб жертви дискримінації знали про ефективні засоби правового захисту з боку національної влади, а також мали до них доступ, а також, щоб заходи з боротьби із дискримінацією включали в себе там, де це доречно, покарання за порушення і надання відповідного відшкодування жертвам дискримінації. 

4. Керуватися у своєму законодавстві, політиці та практиці принципами та заходами, що містяться в додатку до цієї Рекомендації. 

5. Забезпечити належними заходами і діями, щоб ця Рекомендація, в тому числі додаток до неї, були перекладені та поширені настільки широко, наскільки це можливо. 

Додаток до Рекомендації CM/Rec(2010)5

I. Право на життя, безпеку та захист від насильства 

A. «Злочини ненависті» та інші інциденти за мотивами ненависті

1. Держави-члени повинні забезпечити ефективне, негайне та неупереджене розслідування можливих справ про злочини та інші події, в яких є розумні підстави вважати, що мотивом злочинця була сексуальна орієнтація або ґендерна ідентичність жертви; надалі вони також повинні забезпечити привернення особливої уваги до розслідування таких злочинів і подій, що можуть бути скоєні посадовими особами правоохоронних органів або іншими особами, які діють у межах посадових повноважень, причому особи, відповідальні за такі дії, повинні бути ефективно притягнені до правосуддя і, якщо це виправдано, покарані задля запобігання безкарності.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб при визначенні покарання спонукальний мотив, який стосується сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності, враховувався як обтяжлива обставина.

3. Держави-члени повинні вжити належних заходів для забезпечення того, щоби жертви та свідки «злочинів ненависті», пов’язаних із сексуальною орієнтацією або ґендерною ідентичністю, а також інших інцидентів, мотивом яких є ненависть, заохочувалися повідомляти про такі злочини та інциденти; з цією метою держави-члени повинні робити всі необхідні кроки для забезпечення того, щоби правоохоронні структури, включаючи суди, мали необхідні знання та навички для встановлення таких злочинів та інцидентів, а також надання адекватної допомоги та підтримки жертвам і свідкам.

4. Держави-члени повинні вживати належних заходів для забезпечення безпеки та гідності всіх осіб, які перебувають в ув’язненні або іншим чином позбавлені свободи, у тому числі лесбійок, геїв, бісексуалів і трансґендерів, і, зокрема, вживати заходів, спрямованих на захист від фізичного нападу, зґвалтування чи інших форм сексуального насильства, скоєних як іншими ув’язненими, так і персоналом; такі заходи повинні здійснюватися таким чином, щоб адекватно охороняти і поважати ґендерну ідентичність трансґендерів.

5. Держави-члени повинні забезпечити збір та аналіз даних про поширеність і характер дискримінації та нетерпимості за ознаками сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності, зокрема, про «злочини ненависті» та інциденти з мотивів ненависті, пов’язані з сексуальною орієнтацією або ґендерною ідентичністю.

B. «Мова ненависті» 

6. Держави-члени повинні вживати належних заходів для боротьби з усіма формами висловлювань, у тому числі в ЗМІ та Інтернеті, які можуть розумно вважатися такими, що спрямовані на розпалення, поширення чи пропаганду ненависті або інших форм дискримінації щодо лесбійок, геїв, бісексуалів і трансґендерів. Така «мова ненависті» повинна заборонятися, а відповідні висловлювання — публічно спростовуватися кожного разу, коли вони мають місце. Всі заходи повинні забезпечувати повагу основоположного права на свободу вираження поглядів відповідно до статті 10 Конвенції та прецедентного права Суду.

7. Держави-члени повинні підвищувати обізнаність публічних властей і публічних установ на всіх рівнях про їхні обов’язки утримуватися від заяв, особливо в ЗМІ, які можуть бути розумно інтерпретовані як такі, що виправдовують таку ненависть або дискримінацію.

8. Посадові особи та інші представники влади повинні заохочуватися до сприяння толерантності та поваги до прав людини щодо лесбійок, геїв, бісексуалів і трансґендерів кожного разу, коли вони вступають в діалог з ключовими інститутами громадянського суспільства, у тому числі зі ЗМІ, спортивними організаціями, політичними організаціями та релігійними громадами.

II. Свобода об’єднань 

9. Держави-учасниці повинні вживати належних заходів для забезпечення того, щоби, відповідно до статті 11 Конвенції, право на свободу об’єднань дійсно могло застосовуватися без дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності; зокрема, дискримінаційні адміністративні процедури, в тому числі надмірні формальності при реєстрації об’єднань і їх функціонуванні на практиці, не повинні допускатися і мають скасовуватися; також повинні бути вжиті заходи щодо попередження зловживань юридичними та адміністративними положеннями, що стосуються, наприклад, здоров’я населення, суспільної моралі та громадського порядку.

10. Доступ недержавних організацій до державного фінансування повинен бути гарантований без дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності.

11. Держави-учасниці повинні вживати належних заходів для дієвого захисту правозахисників, які працюють у галузі прав людини для лесбійок, геїв, бісексуалів і трансґендерів, від ворожого ставлення та агресії, яким вони можуть піддаватися, у тому числі, ймовірно, з боку представників влади, з метою дати їм можливість вільно здійснювати свою діяльність відповідно до Декларації Комітету Міністрів про дії Ради Європи щодо поліпшення захисту правозахисників та сприяння їхній діяльності.

12. Держави-учасниці повинні забезпечити, щоби недержавні організації, які захищають права лесбійок, геїв, бісексуалів і трансґендерів, отримували належне консультування з питань прийняття та втілення в життя заходів, які можуть впливати на людські права цих осіб.

III. Свобода вираження поглядів та мирних зборів 

13. Держави-учасниці повинні вживати належних заходів, відповідно до статті 10 Конвенції, щоби право на свободу висловлення думок могло ефективно здійснюватися, без дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності, у тому числі щодо свободи отримувати та передавати інформацію з питань, які стосуються сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності.

14. Держави-учасниці повинні вживати належних заходів на національному, регіональному та місцевому рівнях для забезпечення того, щоби право на свободу мирних зборів, закріплене у статті 11 Конвенції, дійсно могло ефективно реалізовуватися, без дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності.

15. Держави-учасниці повинні забезпечити, щоби правоохоронні органи вживали належних заходів для захисту учасників мирних демонстрацій на захист прав людини для лесбійок, геїв, бісексуалів і трансґендерів від будь-яких спроб незаконного зриву або перешкоджання ефективному здійсненню їхнього права на свободу вираження поглядів і мирних зборів.

16. Держави-учасниці повинні вживати належних заходів для попередження обмежень ефективного здійснення права на свободу вираження поглядів і мирних зборів, що виникають зі зловживань юридичними або адміністративними положеннями, які стосуються, наприклад, охорони здоров’я населення, суспільної моралі або громадського порядку.

17. Публічні власті на всіх рівнях повинні заохочуватися до публічного осуду, особливо у ЗМІ, будь-якого незаконного втручання в право окремих осіб і груп осіб на здійснення їхньої свободи вираження думок і мирних зібрань, особливо коли це стосується прав людини щодо лесбійок, геїв, бісексуалів і трансґендерів.

IV. Право на повагу до приватного та сімейного життя 

18. Держави-члени повинні забезпечити скасування будь-якого дискримінаційного законодавства, яке криміналізує добровільні одностатеві сексуальні акти між повнолітніми, у тому числі будь-яких відмінностей щодо віку згоди на одностатеві сексуальні акти та гетеросексуальні акти; вони також повинні вживати належних заходів для забезпечення того, щоби норми кримінального права, які, в силу їхніх формулювань, можуть призвести до дискримінаційного застосування, були скасовані, змінені або застосовувалися відповідно до принципу недискримінації.

19. Держави-члени повинні забезпечити, щоби персональні дані, які стосуються сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності особи, не збиралися, не зберігалися і не використовувалися іншим чином публічними установами, включаючи, зокрема, правоохоронні структури, за винятком випадків, коли це необхідно для досягнення спеціальних, законних і обґрунтованих цілей; наявні записи, які не відповідають цьому принципу, повинні бути знищені.

20. Попередні вимоги, виконання яких необхідне для юридичного визнання зміни статі, в тому числі, що стосуються змін фізичного характеру, повинні періодично переглядатися з метою скасування образливих вимог.

21. Держави-учасниці повинні вживати належних заходів для гарантування повного юридичного визнання зміни статі особи в усіх сферах життя, зокрема, шляхом забезпечення можливості зміни імені та статі в офіційних документах швидким, прозорим і доступним способом; держави-члени також повинні забезпечити там, де це доречно, відповідні визнання та зміни з боку недержавних суб’єктів щодо таких ключових документів, як диплом про освіту або трудова книжка.

22. Держави-члени повинні вживати всіх належних заходів для забезпечення того, щоби після закінчення зміни статі та відповідного юридичного визнання відповідно до вищенаведених пунктів 20 та 21, право трансґендерів на укладення шлюбу з особами, стать яких протилежна до їхньої зміненої статі, ефективно гарантувалося.

23. Якщо національне законодавство надає права та обов’язки парам, які не перебувають у шлюбі, держави-учасниці повинні забезпечувати, щоб вони застосовувалися без дискримінації як до одностатевих, так і до різностатевих пар, у тому числі щодо пенсій у разі втрати годувальника та житлових прав.

24. Якщо національне законодавство визнає зареєстровані одностатеві партнерства, держави-члени повинні прагнути забезпечити, щоби їхній правовий статус, а також їхні права та обов’язки були еквівалентні правовому статусу, правам і обов’язкам гетеросексуальних пар у порівнянній ситуації.

25. Якщо національне законодавство не визнає та не встановлює прав чи обов’язків для зареєстрованих одностатевих партнерств і пар, які не перебувають у шлюбі, держави-члени спонукаються до розгляду можливості надання, без будь-якої дискримінації, в тому числі щодо різностатевих пар, одностатевим парам юридичних або інших засобів, спрямованих на вирішення практичних проблем, які стосуються соціальної реальності, в якій вони живуть.

26. Ураховуючи, що при ухваленні рішення про батьківську відповідальність або опіку над дитиною передусім повинні братися до уваги найкращі інтереси дитини, держави-члени повинні забезпечити, щоби такі рішення приймалися без дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності.

27. Враховуючи, що при прийнятті рішення щодо всиновлення дитини передусім повинні братися до уваги найкращі інтереси дитини, держави-члени, національне законодавство яких допускає всиновлення дітей однією особою, повинні забезпечити, щоби таке законодавство застосовувалося без дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності.

28. Якщо національне законодавство допускає застосування допоміжних репродуктивних технологій для незаміжніх жінок, держави-члени повинні прагнути забезпечити доступ до цих послуг без дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації.

V. Праця 

29. Держави-учасниці повинні забезпечити запровадження та втілення в життя заходів, які передбачають ефективний захист від дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності у сфері праці та зайнятості як у публічному, так і в приватному секторах. Ці заходи повинні стосуватися умов прийняття на роботу, просування по службі, звільнення, оплати праці та інших умов праці, в тому числі попередження домагань та інших форм переслідування, боротьби з ними та покарання за їх учинення.

30. Особлива увага повинна приділятися забезпеченню ефективного захисту права на недоторканність приватного життя трансґендерів у сфері праці, зокрема що стосується заяв про прийняття на роботу, для недопущення будь-якого невиправданого розкриття роботодавцю або іншим працівникам інформації про їхню ґендерну історію або їхнє колишнє ім’я.

VI. Освіта 

31. Приділяючи належну увагу переважним інтересам дитини, держави-члени повинні вживати належних законодавчих та інших заходів, спрямованих на працівників освіти та учнів, для забезпечення того, щоби право на освіту справді здійснювалося без дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності; зокрема, такі заходи повинні включати в себе захист права дітей та молоді на освіту в безпечному середовищі, вільному від насильства, залякувань, соціального відторгнення або інших форм дискримінаційного та зневажливого поводження у зв’язку із сексуальною орієнтацією або ґендерною ідентичністю.

32. З урахуванням належної уваги до переважних інтересів дитини на всіх рівнях повинні бути вжиті відповідні заходи із забезпечення в школах взаємної терпимості та поваги, незалежно від сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності. Це має включати в себе забезпечення об’єктивної інформації про сексуальну орієнтацію та ґендерну ідентичність, наприклад, у шкільних навчальних планах й освітніх матеріалах, а також забезпечення учнів і студентів необхідною інформацією, захистом і підтримкою для того, щоби дати їм можливість жити відповідно до їхньої сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності. Крім того, держави-члени можуть розробити й утілити в життя концепції та плани дій щодо рівності й безпеки в школах, а також забезпечити доступ до адекватного антидискримінаційного виховання або допоміжних і навчальних посібників. Такі заходи повинні враховувати права батьків щодо освіти їхніх дітей.

VII. Здоров’я

33. Держави-члени повинні вживати належних законодавчих та інших заходів для забезпечення того, щоби найвищий досяжний рівень здоров’я дійсно міг бути отриманий без дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності; зокрема, вони повинні брати до уваги особливі потреби лесбійок, геїв, бісексуалів і трансґендерів при розробці національних планів медичного обслуговування, в тому числі щодо заходів із запобігання самогубствам, медичного обстеження, медичних навчальних програм, навчальних курсів і матеріалів, а також при моніторингу та оцінці якості медичних послуг.

34. Повинні вживатися належні заходи для запобігання трактування гомосексуальності як захворювання, відповідно до стандартів Всесвітньої організації охорони здоров’я.

35. Держави-члени повинні вживати належних заходів для забезпечення того, щоби трансґендери мали дійсний доступ до належних послуг зі зміни статі, в тому числі до психологічної, ендокринологічної та хірургічної експертизи в галузі охорони здоров’я трансґендерів, без висування до них необґрунтованих вимог; жодна особа не повинна піддаватися процедурам зміни статі без його або її згоди.

36. Держави-члени повинні вживати належних законодавчих та інших заходів для забезпечення того, щоби будь-які рішення, які обмежують витрати на процедури зміни статі, що покриваються медичним страхуванням, були законними, об’єктивними та пропорційними.

VIII. Житло

37. Необхідно вжити заходи для забезпечення того, щоби доступ до нормальних житлових умов міг бути ефективно і рівною мірою наданий всім особам, без дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності; такі заходи мають, зокрема, спрямовуватись на забезпечення захисту від дискримінаційного виселення, а також на гарантування рівних прав щодо придбання та збереження власності на землю або інше майно.

38. Повинна бути приділена належна увага ризикам бездомності, з якими стикаються лесбійки, геї, бісексуали та трансґендери, в тому числі молоді люди та діти, які можуть бути особливо вразливими до соціального відторгнення, зокрема з боку їх власних сімей; стосовно цього, на основі об’єктивної оцінки потреб кожної особи, повинні надаватися відповідні соціальні послуги без дискримінації.

IX. Спорт

39. Гомофобія, трансфобія та дискримінація за ознаками сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності в спорті, подібно до расизму та інших форм дискримінації, є неприйнятними та мають бути подолані.

40. Спортивна діяльність і спортивні об’єкти повинні бути відкриті для всіх без дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності; зокрема, мають вживатися ефективні заходи щодо запобігання, протидії та покарання за дискримінаційні образи, пов’язані з сексуальною орієнтацією або ґендерною ідентичністю під час спортивних заходів та у зв’язку з ними.

41. Держави-члени повинні заохочувати діалог зі спортивними об’єднаннями та фан-клубами, підтримувати їх у розвитку просвітницької діяльності щодо недопущення дискримінації лесбійок, геїв, бісексуалів і трансґендерів у спорті, а також у засудженні проявів нетерпимості до них.

X. Право шукати притулок

42. У тих випадках, коли держави-члени мають відповідні міжнародні зобов’язання, вони повинні визнавати, що обґрунтоване побоювання переслідування за ознакою сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності може бути вагомою підставою для надання статусу біженця або притулку відповідно до національного права.

43. Держави-члени повинні, зокрема, забезпечити, щоби шукачі притулку не висилалися до країни, у якій їхнє життя або свобода можуть бути під загрозою або вони можуть зіткнутися з ризиком катувань, негуманного або зневажливого поводження чи покарання на підставі сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності.

44. Шукачі притулку мають бути захищені від будь-якої політики або практики, що дискримінує за ознаками сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності; зокрема, повинні вживатися належні заходи для запобігання фізичного насильства, включаючи сексуальну наругу, словесну агресію або інші форми утисків щодо шукачів притулку, позбавлених їхньої свободи, а також для забезпечення їх доступу до інформації, що стосується їхньої конкретної ситуації.

XI. Національні правозахисні структури

45. Держави-члени повинні забезпечити, щоби національні правозахисні структури були явним чином уповноважені займатися дискримінацією за ознаками сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності; зокрема, вони повинні мати можливість давати рекомендації щодо законодавства та політик, здійснювати просвітницьку роботу серед населення, а також — у межах національного законодавства — розглядати індивідуальні скарги стосовно як приватного, так і публічного секторів, ініціювати судові процеси та брати в них участь.

XII. Множинна дискримінація

46. Держави-члени заохочуються до вжиття заходів для забезпечення того, щоби правові норми національних законів, які забороняють чи попереджують дискримінацію, також захищали від дискримінації одночасно за декількома ознаками, в тому числі за ознаками сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності; національні правозахисні структури повинні мати широкі повноваження, які би дозволяли їм займатися такими проблемами.