Висновок на проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації в Україні»

До № 2342 від 19.02.2013 р.,

внесеного Кабінетом Міністрів України

ВИСНОВОК

на проект Закону України

«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України

щодо запобігання та протидії дискримінації в Україні»

(реєстр. № 2342 від 19.02.2013 р.)

У законопроекті пропонується шляхом внесення змін до Кодексу законів про працю України, Кримінального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, законів України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» удосконалити організаційно-правові механізми запобігання та протидії дискримінації. Як зазначається в пояснювальній записці, «законопроект розроблено з метою врахування міжнародних стандартів та рекомендацій у сфері захисту прав та свобод людини і громадянина, а також зауважень до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», висловлених експертами Європейського Союзу та Ради Європи щодо: визначення термінів, які вживаються у Законі; розширення переліку ознак, дискримінація за якими забороняється; сфери дії Закону; форм дискримінації; повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».

Головне науково-експертне управління вважає за доцільне висловити щодо змісту законопроекту такі зауваження і пропозиції.

Пропозиція законопроекту щодо нової редакції назви статті 161 Кримінального кодексу України (далі — КК) та відповідного виключення зі складу злочину, передбаченого частиною першою статті 161 КК таких форм об’єктивної сторони даного злочину як: 1) пряме чи непряме обмеження прав громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; 2) встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за визначеними вище ознаками, виглядає не достатньо юридично обґрунтованою та такою, що суперечить меті законопроекту, викладеної у Пояснювальній записці до нього. Адже зазначені дії визначаються як певні форми дискримінації статтею 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації» (як в чинній редакції, так і в редакції законопроекту). А тому виключення таких форм дискримінації зі складу злочину, передбаченого статтею 161 КК призведе до фактичної їх декриміналізації, що жодним чином не узгоджується з потребами кримінально-правової охорони відповідних суспільних відносин.

Крім того, слід зазначити, що пропозиція стосовно конкретизації визначення потерпілої особи від злочинних дій, передбачених статтею 161 КК, як «громадяни України, іноземці та особи без громадянства» замість чинного «громадянин» є недоречною. Оскільки тлумачення чинної редакції цієї статті КК вже передбачає кримінально-правовий захист від проявів дискримінації не лише громадян України а й іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, і згідно з Конституцією, законами України, міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, користуються відповідними правами і свободами (частина 1 статті 1 КК).

З огляду на викладене вважаємо, що запропоновані зміни до КК є юридично недостатньо обґрунтованими, а тому їх прийняття у пропонованому вигляді вбачається недоцільним.

Законопроектом пропонується у статті 2-1 Кодексу законів про працю України передбачити, що рівність трудових прав усіх громадян забезпечується в Україні незалежно від «сексуальної орієнтації». Однак чинне законодавство України, насамперед, закони України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків» тощо не містять визначення терміну «сексуальна орієнтація». Крім того, незрозуміло, яким чином будуть встановлюватися факти дискримінації особи у трудових відносинах за ознакою сексуальної орієнтації. Тому необхідність прийняття запропонованих доповнень до вищезазначеного кодексу викликає значний сумнів.

Зазначене стосується й інших положень законопроекту, у яких порушуються аналогічні питання.

Головне управління не вбачає потреби у доповненні статті 60 Цивільного процесуального кодексу України частиною другою, оскільки її зміст фактично розкривається у частині першій цієї статті, а такожвнесенні змін до відповідних положень Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», оскільки вони не узгоджуються з природою конституційно-правового статусу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, на чому докладно наголошувалося у Висновку Головного науково-експертного управління до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення інституційної системи захисту персональних даних» (№2282 від 12.02.2013 р.).

Законопроектом передбачається оновлення термінології Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Зокрема, термінологічний апарат Закону пропонується доповнити визначенням термінів «оголошений намір про дискримінацію», «пособництво у дискримінації», а також викласти у новій редакції визначення термінів «дискримінація», «непряма дискримінація».

Із визначення терміну «оголошений намір про дискримінацію», що тлумачиться як «публічні дії, спрямовані на розголошення бажання поводитися з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації» (абз. 7 підп. 1 п. 5 розд. І), не можна дійти чіткого висновку, за якими критеріями зазначені дії слід кваліфікувати як «публічні».

Чинна редакція визначення цього терміну, на думку управління, чіткіше розкриває його ознаки зазначеного терміну («дискримінація — рішення, дії або бездіяльність, спрямовані на обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (далі — певні ознаки), якщо вони унеможливлюють визнання і реалізацію на рівних підставах прав і свобод людини та громадянина»).

Звертає на себе увагу недостатня аргументованість змін, що вносяться до статті 8 Закону щодо вилучення з числа проектів нормативно-правових актів, які згідно з вимогами цієї статті підлягають обов’язковій антидискримінаційній експертизі, проектів нормативно-правових актів, що розробляються Кабінетом Міністрів України. При цьому некоректною з юридичної точки зору виглядає редакція передбаченого законопроектом положення, в якому перелічуються проекти нормативно-правових актів, що розробляються «державними колегіальними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями», які підлягають антидискримінаційній експертизі.

На думку управління, що чинна редакція цього положення є більш вдалою, ніж запропонована у законопроекті, оскільки вона охоплює всі органи виконавчої влади (в тому числі державні колегіальні органи), нормативно-правові акти яких підлягають обов’язковій антидискримінаційній експертизі.

Натомість за змістом цього положення поза межами відповідної експертизи залишаються нормативно-правові акти (в редакції законопроекту) районних державних адміністрацій, які є місцевими органами виконавчої влади. При цьому незрозуміло, чому законопроектом не передбачається здійснення антидискримінаційної експертизи нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування.

Потребує доопрацювання положення проекту закону, згідно з яким «особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися із скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом» (підп. 8 п. 5 розд. І), з точки зору приведення її у відповідність до Конституції України, в якій вживаються терміни «органи державної влади» та «органи місцевого самоврядування».

Слід звернути увагу й на те, що деякі передбачені законопроектом зміни до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» за змістом дещо різняться з положеннями, що розміщені в порівняльної таблиці до нього (наприклад, зміни до частини першої статті 4, частини другої статті 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (підп. 3 п. 5, підп. 5 п. 5 розд. І проекту), що ускладнює проведення науково-правової експертизи.

Узагальнюючий висновок: за результатами розгляду в першому читанні законопроект може бути прийнятий за основу з урахуванням висловлених зауважень.

Керівник Головного управління В.І.Борденюк

Вик.: К.Вербицький, Н.Кідіна, Т.Макійчук