Аналіз соціальних потреб трансгендерних людей в Україні
І. Ірискіна, Г. Довгопол
На початку треба зазначити, що поняття «трансгендерні люди» поєднує в собі різні категорії людей, що мають гендерну ідентичність, цілком або частково відмінну від їх статі народження. Відповідно, ці люди мають різні потреби. Серед них зазвичай вирізняють дві найбільш чітко окреслені групи, в деякому сенсі два полюси: трансвестити, які тільки перевдягаються, перевтілюються у образ протилежної статі, та транссексуали, які мають потребу у зміні біологічної та соціальної статі. Нерідко навіть серед фахівців уявлення про трансгендерність обмежується цими двома нібито взаємно виключними категоріями. Насправді між ними існує велика кількість проміжних варіантів, які не завжди можна чітко ідентифікувати. Наприклад, є люди, що прагнуть змінити тільки соціальну (громадянську) стать, але не мають потреби у фізіологічній зміні тіла; люди, які роблять часткову фемінізацію або маскулінізацію шляхом гормонотерапії, але не ма ють бажання робити хірургічну корекцію статі; люди андрогінної ідентичності, які взагалі не визначають себе однозначно як жінки або чоловіки, тощо. На нашу думку, загальна кількість осіб, що належать до цих проміжних груп, є зіставною із кількістю представників базових категорій, тобто трансвеститів та транссексуалів.
В уявленні пересічного українського громадянина все це різноманіття трансгендерів, нажаль, дуже часто зводиться до травесті-акторів, що виступають у «шоу». Так відбувається через те, що саме ця категорія є найбільш висвітленою у мас-медіа. Іронія в тому, що, насправді, більшість травесті взагалі не можна вважати трансгендерами, оскільки образи, які вони створюють, є лише сценічними і не завжди не мають відношення до їх повсякденної гендерної ідентичності. Справжні трансгендери, зазвичай, не прагнуть робити сенсацію зі свого життя в контексті гендерних особливостей і взагалі намагаються уникати публічності. Тому вони залишалися нецікавими для пресита те лебачення, а отже, і невидимими для суспільства. Лише останнім часом з’явилися окремі публікації та телевізійні програми, що показують деякі аспекти життя трансгендерів та згадують їхні проблеми.
В Україні в якійсь мірі офіційно визнаними є лише транссексуали, причому лише в ме дичному аспекті їх особливостей. Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 1996 року було визначено порядок надання медичної допомоги особам, що потребують зміни (корекції) статевої належності. У той же час цей Наказ наклав дуже багато об межень. Насамперед, це стосується зміни громадянської статі, що була визнана можливою тільки після хірургічної корекції статі. Таким чином, люди які не мають бажання або можливості робити операцію, фактично втрачають можливість і для зміни соціальної статі. Є й інший бік цього обмеження. Хірургічній корекції звичайно передує гормональна, саме завдяки якій у людини формується зовнішність бажаної статі (поміт ні зміни починаються вже через кілька місяців, у той час як операція проводиться не менше ніж через рік після початку гормонотерапії). Таким чином, транссексуал під час переходу змушений деякий час жити, маючи документи однієї статі та зовнішність іншої.
Таке протиріччя аж ніяк не сприяє психологічній адаптації до життя у суспільстві в бажаній статевій ролі, що є необхідною умовою для отримання дозволу на операцію.
Порядок отримання дозволу на зміну статі також є дуже обмежуючим. У першу чергу слід зазначити, що такий дозвіл в Україні може дати тільки єдина комісія, що знаходиться в Києві і склад якої визначається МОЗ. Для порівняння, у США та багатьох країнах ЄС аналогічний дозвіл має право надати будь-який спеціаліст із психічного здоров’я, що має досвід у гендерних питаннях. Таким чином, у нашій державі транссексуали, що живуть далеко від столиці, опиняються в менш сприятливих умовах. Крім того, монополія на видачу дозволу, фактично ніким не контрольована, що призводить до зловживань. Показання та протипоказання щодо зміни статі у згаданому наказі сформульовані таким чином, що «зрізати» під час проходження комісії, за бажанням, можна будь-кого.
Так, необхідною умовою для отримання дозволу є небезпека суїциду з боку пацієнта (отже, якщо людина не схильна до самогубства, їй можна відмовити). Серед протипоказань за значені перебування у шлюбі, наявність дітей, нетрадиційна сексуальна орієнтація, «інші перверзії» (без конкретизації, що саме мається на увазі), алкоголізм, наркоманія, антисоціальна поведінка (також неконкретизована) тощо. Все це нагадує афоризм радянських часів: «Була б людина, а стаття знайдеться.» Тобто, у нашому випадку, для будьякого пацієнта при бажанні можна знайти обґрунтування, чому йому або їй не можна давати дозвіл.
Така ситуація протягом років призводила до того, що трансгендери заради отримання жаданого документа мали вдавати з себе зразкових «ядерних транссексуалів» – тобто таких, що сприймають себе як представники статі, протилежній біологічній, від самого початку самоусвідомлення, і при цьому мають усі стереотипні соціально-психологічні ознаки цієї статі. У більшості розвинених країн від концепції «ядерності» відмовилися ще у 70-ті роки – фактично, тільки у країнах колишнього СРСР її ще й досі тримаються багато спеціалістів. Це навіть призвело до своєрідного елітаризму серед самих трансгендерів, коли «справжніми» вважаються тільки транссексуали, які мають так звані «ядерні ознаки», що ж до інших, то це у них або дурні примхи, або збочення. Не вартой казати, що такі думки у самому транс-середовищі аж ніяк не сприяють покращенню ставлення до нього з боку суспільства. Насправді нічого крім фобій та невігластва за такими твержденнями не стоїть, і хочеться згадати з цього приводу висловлювання відомої американської транссексуалки Лінн Конвей: «Якщо хочете дізнатися, якої статі людина – спитайте її про це».
У 2008 році було розроблено проект нового наказу про зміну (корекцію) пола, надправками до якого також працювала громадська організація «Інсайт». Цей наказ мавпе ревизначити процедуру таким чином, щоб зміна громадянської статі більше не залежала від хірургічної корекції, а також скасувати ряд дискримінаційних пунктів, полегшити проходження обстеження пацієнтам з регіонів та визначити склад нової комі сії.
Нажаль, хоча остаточна редакція наказу нібито була готова ще у кінці 2008 р., він і до сі не набрав чинності, і немає певності щодо того, чи стане діючий документ саме таким, як його було анонсовано. Тим часом маємо ситуацію, коли стара комісія вже не діє (фактично вона не збиралася з кінця 2006 р., хоча має робити це не рідше ніж раз у квар тал, допоки не скасовано старий наказ), а нової комісії ще не існує. В результаті виникає парадокс, коли українські хірурги роблять операції громадянам інших країн і змушені відмовляти співвітчизникам, які в свою чергу звертаються по допомогу до лікарів Таїланду або Росії (після чого ще мають шукати шляхи, як легалізувати свій громадянський стану новій статі).
Це що стосується медичного боку справи. Щодо боку соціального, то і тут трансгендери виявляються зовсім незахищеними. Особливо це стосується транссексуалів у час переходу від вродженої статі до бажаної, а також тих, хто не має наміру робити повний перехід. Багато хто на цьому етапі втрачає або змінює роботу (влаштування або утримання на роботі з новою зовнішністю та старими документами є складним завданням, і саме в цьому аспекті, на наш погляд, особливо важливо було б внести антидискримінаційні зміни у законодавство), часто змінює місце проживання та навіть повністю коло спілкування. Люди стикаються з погрозами та насильством на вулицях через свою незвичну зовнішність, причому страждають не тільки від хуліганів, а й від міліції (у тому числі, знову ж таки, через невідповідність документів та зовнішності). Нерідко втрачають друзів та, що мабуть найгірше, підтримку родини. Багато хто, знаючи про такі можли ві наслідки, взагалі відмовляється від будь-яких намірів щодо зміни статі. В кращому випадку, це перетворює життя трансгендерної людини на існування, і тільки інколи, серед лічених знайомих, що її розуміють, або в Інтернеті, вона може відчувати себе справжньою собою. В гіршому – кінчає самогубством. Особливо складно тим, хто не планує повний перехід: якщо транссексуал бачить «світло в кінці тунелю», де він може стати «звичайною» жінкою або чоловіком, то для, наприклад, андрогіна такого світла у наших реаліях взагалі немає. Така ситуація мимоволі ставить людей перед вибором: або не робити нічого, або вже йти до кінця, хоча насправді це потрібно далеко не всім. Згадаємо також трансвеститів, які взагалі не прагнуть фізичних змін. В Америці для таких людей існує велика мережа клубів та спільнот, спеціальних магазинів тощо. В нашій країні у кра щому випадку гей-клуби, але більшість трансвеститів обмежені тим, що уривають собі можливість для перевтілення, лише коли залишаються вдома самі, щоб ніхто ні в якому випадку не дізнався про їхні нахили.
Однією з головних причин нерозуміння та упередженого ставлення до трансгендерних людей є брак інформації про них. Натомість серед населення розповсюджені міфи та стереотипи, що мають дуже мало спільного з реальністю. Тому важливим завданням є інформування суспільства про справжній стан справ стосовно цих людей. Для цього громадська організація «Інсайт» вжила ряд заходів, зокрема було видано брошуру з основних понять гендеру та трансгендеру, було проведено акцію на День пам’яті трансгендерів 20 листопада 2008 р., також члени організації співпрацювали із ЗМІ при підготовці статей та відео сюжетів (у тому числі Медіа-кіноклуб «На сіновалі»: демонстрація фільму «Чуже тіло», стаття «Чужі серед своїх» у журналі Diva, програма «Правда життя» на каналі НТН та ін.), що стосуються трансгендерів. Крім того, зараз «Інсайт» проводить дослідження ситуації трансгендерів в Україні, що має на меті шляхом опитування конкретних людей зібрати матеріал щодо їх потреб та проблем у контексті трансгендерних особливостей. Зауважимо, що це перше подібне дослідження в Україні – на сьогоднішній день ні кількісних, ані якісних даних про стан цієї категорії людей в нашій державі немає.
На базі отриманої в ході дослідження інформації планується розробити та провести в життя адвокаційну програму, спрямовану на захист прав людей з трансгендерною ідентичністю.
Щодо специфічних послуг для самих трансгендерних людей, «Інсайт» надає безкоштовні юридичні консультації, раз в місяць консультації психолога та ендокринолога.
Крім того, тут можуть порадити, до яких спеціалістів краще звернутися у разі потреби та, за необхідністю, нададуть супровід. Також на сайті організації є окремий розділ, де мож на почитати про різні аспекти трансгендерності. Нарешті, ми можемо порадити транс сексуалам звернутися до поштової конференції TGrus, створеної з метою допомоги таким людям під час переходу, а також для спілкування та обміну інформацією з транс гендерних питань. Про те, як підписатися на цю конференцію, можна прочитати на веб-сторінці її модератора Лени. Також перелік сайтів, де можна отримати інформацію стосовно трансгендерності, наведено у додатку до брошури «Пол, гендер и трансгендер».