Сповідь гінеколога: чому я перестав здійснювати аборти?
Базову медичну освіту я отримав під час навчання на медичному факультеті Бєлградського Університету, в період з 1951 – по 1957 рік. Я навчався згідно з прийнятою в ті роки концепцією, що дитина починає своє життя лише з першим криком. До цього, вона була тільки органом своєї матері, як, наприклад, зуб, апендикс, нирка. Видалити зуб матері, апендицит, було майже тим самим, що і перервати розпочату вагітність. Цією дією – штучним абортом, ви видаляєте тільки орган матері. Причина, яка не дозволяє робити аборт без згоди комісії по перериванню вагітності була в тому, щоб аборт не робили неосвічені особи, і не ставилося при аборті під питання життя матері. Аборт необхідно було проводити в спеціально обладнаних приміщеннях, і то, до певного терміну вагітності, до якого, він реально безпечний … »
Так нас вчили за часів комунізму, рішення тодішніх суддів були засновані на Кримінальному кодексі, який свідчив теж саме – плід є «живим з моменту першого крику». Нам читалися на судовій медицині, випадки, коли злочинець ударом ножа в живіт вагітній жінці вбиваючи плід, відповідав, тільки за легкі тілесні ушкодження, тому що у матері жодна кістка не була пошкоджена. Той, хто не народжений, не може бути і поранений. Отримавши таку освіту від своїх викладачів, я і почав спеціалізуватися в області акушерства та гінекології, почав з рішучістю здійснювати внутрішньоутробні дітовбивства. Найперше, я працював під пильним оком старших колег, а опісля вже самостійно. Я був переконаний, що здійснюю добру справу і дуже старався, щоб те «видалення зуба», або внутрішньоутробне дітовбивство, було мінімально болюче для жінки, і щоб проходило, з якомога меншими ускладненнями.
Одного разу, коли я був ще молодим фахівцем, мені зустрівся один священик, якого я знав в обличчя. Так як нам треба було йти в одному напрямку, то по дорозі ми розговорилися. На його запитання, чи роблю я внутрішньоутробні дітовбивства, я гордо відповів: « А як же ні”. І це при місцевій анестезії, так що жінка при свідомості, з нею розмовляю, а вона й не помітить, що я вже зробив аборт, і буває приємно здивована, коли я їй скажу що вже закінчив, а вона ще тільки чекає початку». На це він запитав, чи знаю я, що плід – це жива істота, і що я вбиваю живу людину? Я з усмішкою відповів: «Та невже! Що за нісенітниця!» – «Це тільки несформовані маси». Час минав, з’являлися нові досягнення, з’явився і ультразвук зі своєю діагностикою. Почав і я його використовувати, і з ним вдосконалюватися.
Ультразвук пояснив мені багато. Я бачив плід, роботу його серця, його рухи, відкриття губ. На дорослих плодах бачив смоктання пальця, і тоді, з поставленим діагнозом, та жінка за своїм бажанням йшла в абортний зал, так звану «кіретану» – щоб відбулося дітовбивство. Маленька ручка, яка тільки що рухалася, після того лежала без руху – мертва. Пальчик, який тільки що смоктав плід – був тут, але вже мертвий. Тоді я почав замислюватися, значить, воно ще жило – мало рот, смоктало палець, рухалося. Експерименти нам показують, що на глухі низькі звуки плід реагує прискореними рухами, які можна бачити на перегляді ультразвуку, а згодом, ця справжня людська істота лежить шматочками (на столі для інструментів), або окремі її частини в банці вакуумного апарата.
Одиного разу мені потрібно було зробити аборт близькій родичці. Я впевнено сів і почав роботу, розкрив шийку матки і зачепив щипцями перше що потрапило, і витягнув руку. Кинув її на стіл з інструментами і бачу – нерв руки потрапив на шматок тампона просоченого йодом. Йод подразнював нерв, і рука почала сіпатися. Звичайний ефект, який ми багато разів спостерігали на жабах під час занять з фізіології. Оскільки це рідко буває, а в моїй практиці таке ще не траплялося, я сказав медсестрі: «Дивись, смикається, немов, живий м’яз». Медсестра відповіла: «Ой, як живий». Увійшовши знову в матку, захопив щось і витягнув ногу. Сказав про себе: «Дивись, щоб нога не впала нервом на йод, щоб і вона не засмикалась.» Уважно спустив ногу на інший край, але якийсь несподіваний шум – падіння металевого предмета в сусідній кімнаті, змусило мене здригнутися і нога, вислизнувши, впала на йод. Нога затремтіла.
Весь в напрузі, тому що зі мною таке відбувалося вперше (а на той час моя практика була досить обширна), сказав пошепки: «Тепер тільки залишилося дістати серце, яке б’ється ». Пішов щипцями, і, дійсно, витягнув серце, яке билося . Я зупинив роботу, усвідомивши, що це вбивство, так як, щойно, сам бачив на ультразвуку, як билося це живе серце, руку і ногу, як вони рухалися, коли були ще одним цілим. Не знаю, як я тоді виглядав, але отямився від голосу медсестри: «Доктор, що трапилося, вам зле? Може мені покликати когось іншого? »Я здригнувся, і про себе помолився Богу:« Боже, витягни мене з усього того, куди я так низько впав». Я знову почав процедуру, і без ускладнень закінчив те, що наївні люди називають «вишкрібання».
Почалися нічні жахи. Наслідком всього цього, було моє рішення припинити вчинення дітовбивства, яке я робив більше ніж 25 років. І то, по десять – п’ятнадцять разів за день, а іноді і більше (ред.: це відповідає 80 тис. місту). До усвідомлення, що плід – жива істота, я дійшов через біологію, біологічні та медичні науки і ультразвук.
Я вважаю, що цей факт (що плід живий від зачаття) необхідно більше і частіше озвучувати в засобах масової інформації, на проповіді священиків, на різних лекціях. Цю істину необхідно нагадувати нашому страждаючому народові, вимираючого через негативну демографію. Те ж відноситься і до усвідомлення того, що внутрішньоутробне дітовбивство набагато більший злочин ніж звичайне вбивство, так як людський зародок в утробі матері не здатний захищатися, він не здійснив ніякої шкоди, ні в чому не винен. Він єдиний ще не зробив злочинів в людському середовищі, тому, що ще не встиг народитися …
Автор: Лікар-гінеколог Стоян Адашевич