Висновок на проект Закону України щодо особливостей усиновлення
До № 7332 від 04.11.2010 р.,
Кабінет Міністрів України
В И С Н О В О К
на проект Закону України Про внесення змін до
Сімейного кодексу України щодо особливостей усиновлення
окремих категорій дітей
(№ 7332 від 04.11.2010 р.)
У законопроекті пропонується шляхом внесення змін до Сімейного кодексу України (далі — СкУ) заборонити усиновлення дітей особами, які за станом здоров‘я потребують стороннього догляду, особами без громадянства та особами, які перебувають у шлюбі з громадянами, які не можуть бути усиновлювачами. Пропонується також встановити, що для взяття неповнолітньої дитини на облік дітей, які можуть бути усиновлені, потрібна її згода, якщо за станом здоров’я та рівнем розвитку дитина може її висловити. Відповідно до законодавчої пропозиції усиновлення дитини може здійснюватися без згоди батьків, якщо вони протягом двох місяців не забрали її із закладу охорони здоров‘я. Крім того, пропонується доповнити перелік обставин, за якими дитина, яка є громадянином України, може бути усиновлена іноземцем до закінчення однорічного терміну перебування на обліку в урядовому органі державного управління з усиновлення та захисту прав дитини у випадку, коли здійснюється усиновлення всіх рідних братів і сестер в одну сім’ю, якщо один або декілька з них перебувають на обліку в цьому органі не менш як один рік.
Головне науково-експертне управління, розглянувши законодавчі пропозиції, вважає за необхідне зазначити наступне.
- На наш погляд, доцільно доповнити перелік осіб, які не можуть бути усиновлювачами дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, також особами, у складі сім‘ї яких чи серед сумісно проживаючих з ними осіб є особи, які підпадають під обмеження (щодо права бути усиновлювачими), визначені пунктами 3-6, 8 і 10 статті 212 СкУ. Зазначена пропозиція, на нашу думку, буде відповідати найкращим інтересам дитини та зменшить можливі ризики щодо порушення її прав з боку зазначених осіб у забезпеченні її життєздатності та здоров‘я.
- Змінами до статті 214 СкУ пропонується передбачити надання згоди неповнолітньої дитини для взяття її на облік дітей, які можуть бути усиновлені, якщо за станом здоров’я та рівнем розвитку дитина може її висловити. У зв’язку з цим звертаємо увагу на те, що сімейне законодавство України оперує поняттями «малолітня дитина» (до 14 років) та «неповнолітня дитина» (з 14 до 18 років), що визначається статтею 6 СкУ. У запропонованій законопроектом нормі згоду на постановку на облік мають право давати лише діти віком від 14 до 18 років. Водночас СкУ надає право дитині, яка досягла віку 7 років, вирішувати питання зміни свого прізвища при зміні прізвища обома батьками, а у разі усиновлення такої дитини потрібна її згода на запис усиновлювача її матір’ю, батьком (статті 148, 229 кодексу). Дитина, яка досягла віку 10 років, має право вирішувати питання місця свого проживання, що визначається статтею 160 СкУ. Тому, на наш погляд, варто уточнити вікові межі для надання згоди для постановки на згаданий облік. Крім того, слід врахувати, що відповідно до статті 218 СкУ на усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Однак який це вік нормами цієї статті не визначається, що також потребує законодавчого уточнення та належного врегулювання.
- Статтею 221 СкУ встановлюється надання згоди на усиновлення дитини, яка перебуває під опікою чи піклуванням, особою, яка є опікуном (піклувальником) незалежно від того чи є така особа родичем дитини, чи ні. У законопроекті пропонується відмінити отримання такої згоди від опікунів (піклувальників), які не є родичами дитини. На нашу думку, такі нововведення можуть завдати шкоди інтересам дитини, зокрема у випадках, коли дитина проживає у сім‘ї тривалий час і не бажає бути усиновленою, однак не досягла віку, з якого має право давати чи не давати згоду на усиновлення. Наприклад, хрещені батьки дитини чи інші близькі люди не є родичами дитини, однак можуть забезпечити утримання та виховання дитини відповідно до найкращих її інтересів. Вважаємо запропоновану новелу недостатньо обгрунтованою, враховуючи також подальші положення статті 221 СкУ, згідно яких у випадках відмови опікуна чи піклувальника у згоді на усиновлення підопічної дитини, таку згоду може дати орган опіки та піклування чи суд.
Слід також враховувати, що законними представниками дітей, які діють без спеціальних на те повноважень як опікуни або піклувальники, виступають відповідно до статей 256-2 та 256-6 СкУ прийомні батьки та батьки-вихователі у прийомних сім‘ях та дитячих будинках сімейного типу. З огляду на зазначене потребує уточнення можливість поширення запропонованої норми щодо згоди на усиновлення дитини на прийомних батьків та батьків-вихователів.
- Не маючи особливих заперечень проти необхідності нагального забезпечення інтересів дитини, покинутої в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров’я, або яку відмовилися забрати з них батьки, інші
родичі та запис про народження якої зроблено відповідно до статті 135 СкУ, вважаємо за необхідне зазначити наступне. Стаття 135 СкУ передбачає, що у разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання чи перебування, запис про матір та батька дитини провадиться відповідно до цієї статті за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров’я, в якому народилася дитина. Якщо батьки дитини невідомі, державна реєстрація її народження проводиться за рішенням органу опіки та піклування, яким визначається прізвище, власне ім’я та по батькові дитини і відомості про батьків. Тобто дитина є позбавлена батьківської турботи вже з народження і на державу покладаються обов‘язки по забезпеченню її найкращих інтересів. Водночас мають бути документальні підтвердження, що органами, які представляють державу, здійснені всі необхідні заходи із забезпечення права дитини на виховання в біологічній сім‘ї.
Крім того, на наш погляд, слід врахувати норми Європейської конвенції з усиновлення дітей (переглянутої), що була підписана Україною 28 квітня 2009 року та подана Президентом України на ратифікацію до Верховної Ради України 28 жовтня 2010 року. Зокрема, статтею 5 цієї конвенції визначаються питання згоди на усиновлення та необхідність надання консультацій особам, згода на усиновлення яких вимагається, та про наслідки такої згоди. Тобто дитина має не лише чекати двох місяців у закладі охорони здоров‘я, щоб в подальшому бути усиновленою відповідно до запропонованої процедури, але й всі дотичні до сфери прав дитини органи мають здійснювати активні дії по роботі з біологічними батьками та родичами дитини.
Необхідно також взяти до уваги, що міжнародні інституції виявляють стурбованість дотриманням прав дитини при міждержавному усиновленні. Зокрема, пунктом 5 Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1828 (2008 р.) «Зникнення новонароджених дітей з метою їх незаконного усиновлення в Європі» наголошується на можливих неправомірних діях медичного персоналу закладів охорони здоров‘я стосовно надання неправдивих відомостей матерям щодо народжених ними дітей (зокрема, що їх діти були мертвонародженими) з метою подальшого влаштування таких дітей у корисливих цілях.
- За даними Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту України станом на 30.09.2010 р. на обліку перебувало 1757 громадян України, які бажали усиновити дитину-сироту чи дитину, позбавлену батьківського піклування. З них 1613 осіб бажали усиновити дитину до 5 років. Станом на 30.06.2010 р. на обліку перебувало 2364 дитини віком до 5 років, які можуть бути усиновлені. З них 700 дітей можуть бути усиновлені іноземцями (мова йде про дітей, які мають хвороби, що внесені до спеціального переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров’я України), 495 дітей мають інвалідність. Отже, 1664 здорові дитини віком до 5 років можуть бути усиновлені. Таким чином слід констатувати, що кількість здорових дітей до 5 років, які є найбільш бажаними для усиновителів, є майже однаковою з громадянами України, які бажають усиновити дитину. Однак чинним сімейним законодавством України передбачена можливість для іноземців усиновляти українських дітей, які, відповідно до побажань іноземних громадян, мають бути до 5 років та здоровими. Це та інші чинники зумовлюють зростаючий інтерес до усиновлення українських дітей з боку громадян інших держав. Разом з тим національне усиновлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в Україні є пріоритетним. Крім того, статтею 20 Конвенції про права дитини визначається, що при усиновленні дитини має належним чином бути врахована бажаність наступництва виховання дитини та її етнічне походження, релігійна і культурна належність та рідна мова.
Підсумовуючи викладене та досвід окремих закордонних країн щодо міждержавного усиновлення дітей, на нашу думку, було б доцільно внести до Сімейного кодексу України норму, відповідно до якої іноземці можуть усиновляти дітей, які є громадянами України, лише після досягнення ними 5 річного віку. Це надасть можливість зменшити зловживання у сфері усиновлення та унеможливить надання переваги при усиновленні дітей у віці до 5 років іноземцям у порівнянні з громадянами України.
Узагальнюючий висновок. За результатами розгляду в першому читанні законопроект може бути прийнятий за основу з врахуванням висловлених зауважень та пропозицій.
Керівник Головного управління В.БОРДЕНЮК
Вик.: В.Тімофєєв, Т.Макійчук